Церковний календар УГКЦ

13 березня 2026: яке свято

пʼятниця, 13 березня 2026

Святі дня

  • Перенесення мощів св. Никифора, патр. Царгородського

День ангела: Никифор · календар іменин

Великий піст

Читання дня

Шостий час Іс 13, 2–13
Старий Завіт

Іс 13, 2–13

2 Підніміть стяг на горі лисій, кликніть воєнним кличем, махніть рукою, щоб увіходили вони крізь княжі брами!

3 Щоб вилити мій гнів, я повелів моїм посвяченим воякам, я витязів моїх покликав, що раді моїй славі.

4 Ось гомін по горах, немов сила народу. Ось гамір царств і зібраних народів: Господь сил чинить перегляд бойового війська.

5 Вони прийшли з далекої країни з самого краю неба – Господь і знаряддя його гніву, щоб зруйнувати всю землю.

6 Ридайте, бо день Божий близько, він надійде як спустошення від Всемогутнього!

7 Тому руки в кожного зомліють, серце в кожного розтане.

8 Вони злякались: болі та судороги їх ухопили, їх корчить, немов породіллю. Стуманівши, глядять один на одного; лиця в них розжарились.

9 Ось день Господній наступає невблаганний; обурення й палкий гнів, щоб обернути землю на пустиню та загладити грішників з неї.

10 Тому небесні зорі та їхні Косарі не дадуть свого світла; сонце, сходячи, потемніє, і місяць не буде більше світити.

11 Я покараю світ за його злобу, безбожників за їхній злочин. Покладу край гордині пишних, принижу бундючних тиранів.

12 Зроблю людей рідкішими, ніж золото щире, смертних – ніж золото офірське.

13 Тому й небо стрясеться, земля зрушиться з свого місця від обурення Господа сил у день його палкого гніву.

Літургія Передосвячених Дарів Бт 8, 4–21 · Прип 10, 31–32, 11; 32, 1–12
Старий Завіт

Бт 8, 4–21

4 і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату.

5 А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я.

6 По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі,

7 і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі.

8 Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі.

9 Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе.

10 Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега.

11 І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили.

12 Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього.

13 На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха,

14 а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла.

15 Тоді Бог сказав до Ноя:

16 Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою.

17 Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі.

18 І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів.

19 Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу.

20 Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику.

21 Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був.

Старий Завіт

Прип 10, 31–32, 11; 32, 1–12

31 Уста праведника породжують мудрість, | язик розпусний буде відтятий.

32 З уст праведного тече ласка; | з уст грішників – розпуста.

11, 1 Вага фальшива – для Господа гидка, | а вірні важки йому угодні.

2 Як прийде гордість, прийде й ганьба, | з покірливими ж – мудрість.

3 Досконалість праведних вестиме їх, | зрадливих погубить їхнє лукавство.

4 Багатство в день гніву – без користи, | від смерти рятує справедливість.

5 Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; | безбожний із-за своєї безбожности гине.

6 Справедливість праведних їх рятує, | підступні заплутаються у власній злобі.

7 Умре безбожний, загине і його надія; | сподівання сильних змарнується.

8 Праведник з біди спасеться, | замість нього ж влетить у неї безбожник.

9 Устами нечестивий губить свого ближнього; | праведники своїм знанням спасуться.

10 Як праведним щастить, радіє місто; | як гинуть грішники, веселі крики лунають.

11 Благословенням праведників місто йде угору, | устами грішників – занепадає.

12 Хто гордує ближнім, той недоумок; | розумний чоловік мовчить.

13 Обмовник таємницю виявляє, | а вірний чоловік справу приховує.

14 Де нема розумного управління; народ занепадає; | а де багато дорадників, там справи стоять добре.

15 Біду на себе накликає, хто ручиться за чужого; | а хто поруку уникає, той безпечний.

16 Ласкава жінка славу здобуває; | трудящі приходять до багатства.

17 Чоловік милосердний творить добро собі самому, | жорстокий мучить власне тіло.

18 Безбожник заробляє платню обманливу; | хто ж сіє правду, той має певну нагороду.

19 Постійна справедливість до життя прямує; | хто ж гониться за злом, той гониться за смертю.

20 Огидні для Господа лукаві серцем, | та любі йому ті, хто ходять бездоганно.

21 Можна ручитися, що безбожник не уникне кари; | потомство ж праведних спасеться.

22 Що у свинячім рилі золота каблучка, | те гарна жінка, якій бракує глузду.

23 Бажання праведних – тільки добро, | сподівання безбожних – гнів.

24 Той сипле щедро, і йому ще прибуває, | а той скупий надміру і убожіє.

25 Душа, що благо діє, разбагатіє; | хто зрошує, той теж буде зрошений.

26 Хто хліб ховає, того клястимуть люди; | хто ж його продає, на голову тому – благословення.

27 Хто добра шукає, той знаходить ласку; | а хто шукає лиха, над тим воно сходить.

28 Хто на багатство покладається, той упаде; | а праведні, як листя, будуть зеленіти.

29 Хто держить дім свій у безладді, успадкує вітер; | і дурень буде рабом мудрого.

30 Плід праведного – дерево життя, | а мудрий здобуває душі.

31 Коли праведник матиме на землі відплату, | скільки ж більше – злий та грішник.

12, 1 Хто любить навчання, той знання любить, | хто ж ненавидить картання, той безглуздий.

2 Добрий отримає від Господа, | а чоловіка лукавого він осудить.

3 Ніхто не може злобою скріпитись, | а корінь праведних не захитається.

4 Цнотлива жінка – вінець для свого чоловіка, | а безсоромна – немов гниль у його кістках.

5 Наміри справедливих – правда; | каверзи злих – обман.

6 Слова безбожних – засідки криваві, | а уста праведних спасуть їх самих.

7 Повалено на землю злих, і їх більше немає, | дім праведних же остоїться.

8 Який у чоловіка розум, так його й цінять, | а криводушний буде в погорді.

9 Ліпше бути простим і працювати на себе, | ніж бути хвальком і не мати хліба.

10 Праведний про життя своєї худоби дбає, | а серце лихих – жорстоке.

11 Хто обробляє своє поле, той буде ситий хлібом, | а хто за марнощами вганяє, той розуму не має.

12 Безбожний зазіхає на здобич лихих, | а корінь праведних тримається твердо.

13 Злий попадає в петлю з-за своїх губів, | а праведник із біди виходить.

14 Із плодів уст своїх насититься добром людина; | за вчинками рук людини буде й нагорода.

15 Дурному шлях його здається простим, | та мудрий – слухає поради.

16 Дурний притьмом свою досаду виявляє; | розсудливий приховує ганьбу.

17 Хто звістує правду – чинить справедливість; | ложний свідок – ошуканство.

18 Є такі, що словами, мов мечем, прошивають, | а язик мудрих гоїть.

19 Уста правдиві повіки перебувають; | язик брехливий – на хвилину.

20 Шахрайство в серці тих, що лихо замишляють; | радість – хто рає мир.

21 Праведному ніякої біди не буде, | а злі нещастям повняться.

22 Осоружні Господеві уста брехливі; | хто чинить правду, той йому вгодний.

23 Розумний чоловік приховує знання, | а серце дурних проголошує дурноту.

24 Рука трудящих пануватиме, | лінива – платитиме дань.

25 Журба гнобить серце людини, | а добре слово її звеселяє.

26 Друг праведника вивищує; | дорога злих на манівці їх зводить.

27 Лінивий не спече влову; | найвищий скарб людини – пильність.

28 На стежці справедливости – життя; | крива дорога веде до смерти.

13, 1 Мудрий син любить науку, | насмішник не слухає напоумлення.

2 Із плоду уст своїх людина добро їстиме; | жадання зрадників – насильство.

3 Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу; | хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель.

4 Душа лінивого жадає, та нічогісінько не має; | душа ж трудящих насититься.

5 Праведник слова брехливі ненавидить, | а злий поводиться безсоромно й ганебно.

6 Безвинного в путях пильнує правда; | грішника губить злоба.

7 Той вдає багатого, хоч нічогісінько не має, | а той бідного вдає, хоч він і пребагатий.

8 Викуп життя людини – її багатство; | бідний же загроженим не почувається.

9 Світло праведних звеселить, | а свічка злих погасне.

10 Гордість доводить до сварки, | а мудрість із тими, хто слухає пораду.

11 Майно, швидко нажите, пропадає; | а хто збирає поволі, той багатіє.

12 Відсунута надія – мука серця; | а здійснене бажання – дерево життя.

13 Хто словом нехтує, сам собі шкодить; | хто ж заповідь шанує, той матиме заплату.

14 Наука мудрого – джерело життя, | щоб спастися від сітей смерти.

15 Добрий розум приносить ласку, | дорога ж віроломних шорстка.

16 Кожен розумний чинить розважно, | а дурний виставляє дурноту напоказ.

17 Злий посланець у біду кидає, | а вірний вістун лікує.

18 Злидні та сором, хто науку відкидає; | а хто приймає напоумлення, той у пошані.

19 Як здійсниться бажання, душа радіє; | від зла відвертатись – то для дурних осоружно.

20 Хто ходить з мудрими, сам стає мудрим; | а хто приятелює з дурним, – той зледачіє.

21 Грішних переслідує нещастя, | а добро – нагорода праведним.

22 Добрий свою спадщину онукам залишає, | а майно грішника для праведника бережеться.

23 Цілина бідних родить багато збіжжя; | за браком правосуддя не один гине.

24 Хто щадить різки, ненавидить сина; | хто ж його любить, той завчасу карає.

25 Праведний їсть собі досхочу, | а живіт злих терпітиме нестачу.

14, 1 Мудрість будує свій будинок, | а дурнота його руйнує власними руками.

2 Хто ходить просто, Господа боїться; | чиї ж криві дороги, той ним гордує.

3 В устах дурного – бич гордині; | а губи мудрих їх оберігають.

4 Де волів немає, там порожні ясла; | де бики сильні, там урожай великий.

5 Правдивий свідок неправди не говорить; | фальшивий свідок брехнями дихає.

6 Шукає мудрости насмішник, та даремно, | а для розумного знання річ легка.

7 Йди геть від дурня, | бо тії не знайдеш уст розумних.

8 Мудрість розумного – свою дорогу знати; | безумство глупих – обман.

9 Дурний з гріха сміється; | між праведними існує ласка.

10 Серце знає своє горе, | а в радощі його чужому не втручатись.

11 Дім лихих розпадеться, | а намет праведних процвітатиме.

12 Є дорога, що людині здається проста, | але кінець її – шлях смерти.

13 Навіть від сміху болить серце, | і кінцем радощів буває смуток.

14 Нестале серце насититься заходами своїми, | людина добра – вчинками своїми.

15 Простодушний іме віри кожному слову; | розумний уважає на свої кроки.

16 Мудрий боїться й відвертається від зла, | а дурний зухвалий у своїй самовпевненості.

17 Запальна людина робить дурниці, | розважливий – зносить усе.

18 Простаки наслідують дурноту, | розумні ж увінчаються знанням.

19 Ледачі перед добрими вклоняться, | а безбожні перед праведних дверима.

20 Бідний навіть сусідові нелюбий, | в багатого ж є сила друзів.

21 Грішить той, хто гордує ближнім; | щасливий той, хто жалує вбогих.

22 Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо? | Милість і правда тим, хто добро замишляє.

23 Кожна праця приносить користь; | пуста балаканина – голод.

24 Вінець мудрих – їхній хист; | корона дурних – безглуздя.

25 Вірний свідок рятує ДУШІ: | хто дихає брехнею, той – облуда.

26 В Господнім страсі – міцне довір’я людини, | і її діти матимуть притулок.

27 Господній острах – джерело життя, | щоб уникати сітей смерти.

28 У безлічі народу – царя слава; | у нестачі людей – руїна князя.

29 Хто терпеливий, той великий розум має; | а хто на гнів запальний, виявляє дурноту.

30 Лагідне серце – життя для тіла, | а заздрість гризе кістки.

31 Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає, | а почитає той, хто жалує бідного.

32 Злого валить на землю його власна злоба, | а праведник у своїй чесності знайде притулок.

33 У серці розумного мудрість покоїться, | а між дурними її не видно.

34 Справедливість підносить народ угору, | а гріх – сором народів.

35 Царська прихильність – розумному слузі; | гнів його на того, що йому сором коїть.

15, 1 Лагідна відповідь гасить гнів, | дражливе слово викликає лютощі.

2 Язик мудрих точить знання, | уста дурних мелють дурниці.

3 На кожнім місці Господні очі | стежать за злими та добрими.

4 Язик лагідний – дерево життя, | лукавий – пригноблює душу.

5 Дурний нехтує навчанням свого батька, | а хто на картання зважає, стає мудрим.

6 У домі праведного – добра повно, | у прибутках лихого – саме безладдя.

7 Мудрих уста поширюють науку, | не так бо – серце безумних.

8 Жертва злих – гидота Господеві; | молитва ж праведних йому угодна.

9 Огидна Господеві дорога злого; | того ж, що по правді ходить, він любить.

10 Сувора кара тим, хто зо стежки збочує; | хто ненавидить напоумлення, той загине.

11 Шеол і Аваддон перед Господом (відкриті); | тим більше – серця синів людських.

12 Глузовник не любить тих, що його картають; | до мудрих він не піде.

13 Веселе серце звеселяє обличчя; | а як журба на серці, то й душа ниє.

14 Розумне серце шукає знання, | уста ж безумних живляться дурнотою.

15 Усі дні погані в сумного, | веселе ж серце завжди бенкетує.

16 Ліпше трохи в Господньому страсі, | аніж великі скарби у тривозі.

17 Ліпше миска капусти, та з любов’ю, | ніж віл годований, та з ненавистю.

18 Гаряча людина здіймає сварку, | а лагідна втихомирює незгоду.

19 Лінивого дорога немов устелена терням, | а стежка праведних гладенька.

20 Розумний син веселить батька, | дурний же матір свою зневажає.

21 Дурнота – радість безглуздому; | розумний чоловік іде шляхом просто.

22 Без міркування задуми не таланять, | а як порадників багато – щастять.

23 Людина рада відповіді своїх уст, | і яке любе слово, сказане доречі!

24 Стежка життя веде мудрого вгору, | щоб ухилитись від Шеолу долі.

25 Господь розвалить дім гордих | й утвердить межу вдовиці.

26 Огидні Господеві задуми погані, | слова ж чисті – приємні.

27 Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій; | а хто гостинці ненавидить, той буде жити.

28 Серце праведного обдумує, що має відповісти; | а уста злих зло виливають.

29 Господь від лихих далеко, | молитву ж праведних вислуховує.

30 Ласкавий погляд веселить серце; | добра новина підкріпляє тіло.

31 Вухо, що слухає спасенного картання, | посеред розумних перебуває.

32 Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає; | а хто на навчання зважає, той глузду набуває.

33 Острах Господній – мудрости навчання; | славу випереджує – покора.

16, 1 Людина робить задуми в серці, | але від Господа – відповідь язика.

2 Усі дороги людини чисті в очах власних, | Господь же розцінює духа.

3 Здайся на Господа у твоїх справах, | і задуми твої здійсняться.

4 Усе зробив Господь для власної мети, | ба навіть грішника – на день лиха.

5 Осоружний Господеві – кожен гордий серцем; | такий напевне кари не уникне.

6 Милосердям і правдою покутується гріх, | а острахом Господнім ухиляється зло.

7 Коли вчинки людини Господеві милі, | то він і ворогів його мирить з ним.

8 Ліпше трохи з правдою, | ніж з кривдою прибутки великі.

9 Серце людське обмірковує дорогу, | та Господь управляє його кроком.

10 В царя на устах – вирок; | на суді уста його не помиляться.

11 Вага й терези належать Господеві: | всі важки в мішку – його робота.

12 Огидно для царів зло чинити, | бо правдою стоїть престол їхній твердо.

13 Уста правдиві цареві довподоби; | він любить того, хто говорить правду.

14 Шал царський – вістун смерти, | та мудрий чоловік його утихомирить.

15 В ясному обличчі царя – життя; | і його ласка, немов дощ весняний.

16 Ліпше, ніж золото, придбати мудрість; | краще набути розум, аніж срібло.

17 Путь праведних – від зла відступити; | душу свою збереже, хто на путь свою вважає.

18 Погибелі передує гординя, | падінню ж – бундючний дух.

19 Ліпше бути тихим із смиренними, | ніде з гордими ділити здобич.

20 Хто вважає на слово, той знаходить добро; | хто покладається на Господа, той щасливий.

21 Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; | ласкавість уст дає наука.

22 Розум – джерело життя тим, хто його має, | а дурнота – безумних кара.

23 Серце мудрого його уста навчає, | і губам його додає знання.

24 Приємна мова – стільник меду, | солодощі для душі, і лік для тіла.

25 Бувають путі, що здаються простими, | але кінець їх – дорога смерти.

26 Голод працівника працює для нього; | бо його рот примушує до того.

27 Негідник коїть лихо, | і на губах у нього мов вогонь гарячий.

28 Лукавий чоловік сіє незгоду, | а донощик приятелів розділює.

29 Насильник зводить сусіда свого, | і веде його на путь недобру.

30 Хто мружить очі, той хитрощі має на думці; | а хто закусує губи, той зла накоїв.

31 Сиве волосся – вінок чести: | його знаходять на праведній дорозі.

32 Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, | і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто.

33 У пазуху кидають жереб, | але від Господа залежить вирок.

17, 1 Ліпше шматок хліба та мир до нього, | ніж хата, повна жертвенного м’яса, та незгода.

2 Розумний слуга старшує над ганебним сином, | – з братами він розділить спадщину.

3 Як горно срібло, а вогонь золото, | так Господь випробовує серце.

4 Злочинець уважний на згубну мову, | а брехун прислухається до лукавого язика.

5 Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; | і хто нещастю радий, той не уникне кари.

6 Вінець старих людей – сини синів; | слава ж дітей – їхні батьки.

7 Не личить дурневі наказуюча мова, | тим менше князеві – уста брехливі.

8 Гостинець – самоцвіт для того, хто його має: | куди б не обернувсь він, матиме щастя.

9 Хто провину покриває – той любови шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє.

10 Більше картання проймає розумного, | аніж дурного сто ударів.

11 Лихий шукає тільки заколоту, | тож на нього посланий буде жорстокий ангел.

12 Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє.

13 Хто за добро злом платить, | від хати того зло не відійде.

14 Почати сварку – немов випустити воду: | покинь спір, заки зчиниться сварка.

15 І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, | обидва вони огидні Господеві.

16 Навіщо гроші в руках дурня? | Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема.

17 Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя.

18 Не має глузду той, хто зобов’язується | і дає запоруку перед ближнім.

19 Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає.

20 Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє.

21 Хто народжує дурня – собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає.

22 Веселе серце – ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості.

23 Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя.

24 Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться.

25 Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила.

26 Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту.

27 Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна.

28 І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи.

18, 1 Хто відокремлюється, той шукає власного бажання | й кепкує з усякої розумної поради.

2 Дурний у розумі не кохається, | він лише свій дотеп виявляє.

3 Із злом приходить і погорда, | а з ганьбою й сором.

4 Глибокі води – слова уст людини; | струмок розливний, мудрости джерельце.

5 Воно не добре – вважати на особу злого, | щоб праведника на суді скривдити.

6 Уста безумного ведуть до сварки, | і губи його викликають удари.

7 Уста безумного – його руїна; | губи його – сіть на його душу.

8 Слова донощика неначе ласощі, | які до самого споду в животі доходять.

9 Недбалий у своїй роботі | – руїнника брат рідний.

10 Ім’я Господнє – міцна башта: | праведник утече до неї – і безпечний.

11 Багатого достатки – його місто-твердиня, | і, на його думку, як стіна висока.

12 Перед погибіллю бундючиться людське серце, | а перед славою – покора.

13 Хто, не вислухавши, відповідає, | дурнота на того й сором.

14 Дух людини підтримує її в недузі, | а дух прибитий хто може перенести?

15 Серце розумного знання здобуває, | і вухо мудрих шукає науки.

16 Дарунок людини розширює йому дорогу, | і до вельмож його доводить.

17 Хто першим на суді боронить свою справу, здається праведним; | та надійде його сусід і його перевіряє.

18 Жереб закінчує спори | й вирішує між могутніми.

19 Уражений брат – немов місто-твердиня, | і чвари – немов засуви в замку.

20 Плодом уст людини наповнюється його нутро, | і він насичується здобутком губ своїх.

21 Смерть і життя – у владі язика; | хто його любить, той плоди його їстиме.

22 Хто знайшов жінку, знайшов добро велике | й від Господа одержав ласку.

23 Бідний благально говорить, | а багатий відказує жорстоко.

24 Бувають приятелі на погибель; | але буває друг від брата прихильніший.

19, 1 Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності, | ніж дурний з нещирими устами.

2 Навіть горливість без знання не добра, | а хто надто поспішає – помилиться.

3 Безумність людини руйнує її долю, | та й ще на Господа вона серцем гнівається.

4 Багатство множить друзів, | а бідного покидає й друг його.

5 Фальшивий свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, не знайде рятунку.

6 Багато тих, що запобігають у князя ласки; | кожен друг тому, хто дає гостинці.

7 Убогим всі брати нехтують, | тим більше його друзі віддаляються від нього; | у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду, | так само, хто вганяється за чужими справами.

8 Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; | хто розуму пильнує, той знайде добро.

9 Неправдомовний свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, той загине.

10 Не личать дурневі розкоші, | тим менше слузі – панувати над князями.

11 Розважність людини – бути повільним до гніву; | слава її – переступи забувати.

12 Гнів царський – мов рик лева, | а його милість – як роса на рослину.

13 Дурний син – батькові нещастя; | а суперечки жінчині – безупинне води накрапання.

14 Дім і достатки – то по батьках спадок, | але від Господа розумна жінка.

15 Лінивство глибокий сон наводить; | душа недбала буде голодувати.

16 Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре.

17 Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство.

18 Карай твого сина, покіль є надія, | але б’ючи, не бий його до смерти.

19 Вельми гнівливий прийме кару: | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим.

20 Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку.

21 Багато задумів у серці людини, | але воля Господня – вона встоїться.

22 Плід людини – її милосердя; | убогий – ліпший, ніж брехун.

23 Господній острах – життєдайний: | насичений ним – в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає.

24 Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести.

25 Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим; | коли розумного скартати, він набереться знання.

26 Хто обдирає батька й проганяє матір, | той син ганебний, безсоромний.

27 Кинь, сину, слухати науку, | що відводить від слів розумних.

28 Лукавий свідок глузує з правосуддя, | а уста грішників пожирають беззаконня.

29 Готові на насмішників дрюки, | і на спину дурних – удари.

20, 1 Вино – зрадливе, п’янкі напої – буйні; | кожен, хто кружляє їх, – нерозумний.

2 Гнів царський, ніби рик лева; | хто його побуджує, шкодить собі.

3 То честь для чоловіка – сварки уникати; | а кожен дурень розпочинає сварку.

4 Осінь пройшла, і не оре лінивий; | у жнива проситиме, та не матиме нічого.

5 Води глибокі – задума в людськім серці; | але розумна людина їх черпатиме звідти.

6 Чимало людей доброту власну вихваляють, | та вірну людину, хто знайде?

7 Хто ходить у своїй невинності правдиво, | – щасливі його діти після нього!

8 Цар, що на судовому престолі засідає, | всю погань, лиш погляне, розганяє.

9 Хто може сказати: «Я очистив моє серце, | я – чистий від гріха мого?»

10 Дві ваги та дві міри, | – огидне Господеві одне й друге.

11 Вже з того, як поводиться дитина, видно, | чи чисті й праві будуть її вчинки.

12 Вухо, що чує, й око, що бачить, | – Господь створив одне й друге.

13 Не люби спати, щоб не збідніти; | відкрий очі, й будеш ситий хлібом.

14 «Недобре, – недобре!» – каже, хто купує; | а як відійде – не нахвалиться.

15 Є золота й перел багато, | та найдорожча прикраса – уста розумні.

16 Візьми з нього одежу, бо він за чужого ручився; | коли він за чужих ручився, візьми заставу з нього.

17 Солодкий людині хліб, неправдою нажитий, | та потім в його роті жорстви повно.

18 Задуми зміцнюються при нараді; | хитрощами провадити б війну.

19 Той наклепник, хто відкриває тайни; | хто рота широко роззявляє, з тим не братайся.

20 Хто проклинає батька-матір, | того свічка погасне в глухій пітьмі.

21 Майно, швидко набуте на початку, | напослідок не буде благословенне.

22 Не говори: «Відплачу лихом!» | – звірся на Господа, і він тебе врятує.

23 Огидні Господеві двоякі терези; | вага фальшива – річ недобра.

24 Господь керує кроками людини; | людині ж як зрозуміти свою дорогу?

25 Це сіть людині – необачно казати: «Посвячене», | а по обіті – розмірковувати.

26 Мудрий цар злих провіває, | а потім по них колесом котить.

27 Господній світич – дух людини, | що вивідує всі глибини серця.

28 Милость і правда царя оберігають; | його престол милістю підпертий.

29 Слава молодих – їхня сила; | старих окраса – їхній сивий волос.

30 Побиття аж до крови – лік проти зла, | так само й удари, що доходять аж до нутра.

21, 1 В руках у Господа цареве серце, мов води розтоки: | він його, куди хоче, повертає.

2 Всі путі прості у власних очах людини; | Господь же серця важить.

3 Чинити справедливість і суд – | ліпше в очах Господніх, аніж жертва.

4 Гордий погляд і бундючне серце | – ґрунт для гріха безбожних.

5 Задуми трудящого змагають до користи, | а кожен поквапний зазнає нестатків.

6 Надбання скарбів язиком брехливим | – марна пустота, що веде до смерти.

7 Насильство злих самих же їх погубить, | бо вони зрікаються правдиво чинити.

8 Крива дорога ледачого, | а чистого вчинки – праві.

9 Ліпше сидіти на краю покрівлі, | ніж з жінкою сварливою у спільній хаті.

10 Злого душа бажає зла; | в очах його і приятель не знаходить ласки.

11 Коли картають глузуна, недоросток стає розумним; | як мудрого навчають, він приймає науку.

12 Праведний назирає дім лихого, | а злих кидає в нещастя.

13 Хто затуляє вухо на крик бідака, | той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде.

14 Дарунок, даний тайкома, гнів спиняє, | а в пазусі гостинець – лють запеклу.

15 Чинити правосуддя – праведному радість, | а лиходіям жах.

16 Людина, що збивається з розумної дороги, | в громаді тіней буде спочивати.

17 Хто любить радість, той буде злиденним; | хто любить вино та олію, той не розбагатіє.

18 Злий послужить на викуп справедливого, | а зрадливий – на викуп праведних.

19 Ліпше сидіти в землі пустинній, | ніж із жінкою сварливою та злісною.

20 В хаті мудрого дорогоцінні скарби й олія, | але дурний їх прогайнує.

21 Хто йде за справедливістю й милосердям, | – знайде життя й повагу.

22 Мудрий вдирається в місто хоробрих | і валить твердиню, на яку вони покладалися.

23 Хто стереже уста і язик свій, | той стереже від лиха свою душу.

24 Нахаба, чванько – таке ім’я насмішника, | що поводиться з надмірною пихою.

25 Бажання ледаря для нього вбивче, | бо його руки уникають роботи.

26 Грішник щодня чогось бажає жадібно, | а праведний дає, не жалує нічого.

27 Жертва злих – гидота, | а надто, як вони її з злим наміром приносять.

28 Брехливий свідок загине, | а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово.

29 Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, | а праведний вважає на свої вчинки.

30 Супроти Господа немає ні мудрости, | ні розуму, ні ради.

31 Коня готують на день бою, | але від Господа перемога.

22, 1 Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства, | а доброзичливість – ніж срібло та золото.

2 Багач і бідний стрічаються: | Господь створив їх обидвох.

3 Обачний бачить лихо, й ховається, | а легковажні йдуть далі – й зазнають кари,

4 Нагорода за покору – острах Господній, | багатство, слава й життя.

5 В лукавого глоди та сильця на дорозі; хто береже душу свою, той від них далекий.

6 Наставляй малого на добру путь, – навіть як постаріється, не зверне з неї.

7 Над бідними багач панує; | боржник – рабом у позичальника.

8 Хто сіє кривду – пожне лихо | і бич його гніву поб’є його.

9 Доброзичливий буде благословенний, | бо він дає бідному з свого хліба.

10 Прожени насмішника геть, і незгода відійде, | і втихомиряться спори та зневаги.

11 Господь любить чисте серце, | хто має на устах у себе ласку, тому цар другом.

12 Господні очі зберігають того, хто науку має; | слова ж зрадливого він у ніщо обертає.

13 Ледащо каже: «Он лев надворі, | посеред вулиці мене вб’є».

14 Уста чужих жінок – глибока яма; | на кого Господь прогнівався, той туди впаде.

15 Дурнота впилася дитині в серце, | але навчальна різка прожене її геть від неї.

16 Убогого гнітити – його збагачувати, | багатому давати – робити його бідним.

17 Прихили вухо та слухай слова мудрих, | приверни твоє серце, щоб їх збагнути,

18 бо приємно буде, коли їх ховатимеш у собі; | нехай разом установляться на устах у тебе.

19 Щоб у Господі було твоє довір’я, | я об’явлю їх тобі нині, – власне тобі.

20 Чи я тобі не писав тричі | про раду та науку,

21 щоб ти спізнав певність слів правдивих, | щоб ти вмів відповісти тим, які тебе посилають?

22 Не грабуй убогого тому, що він убогий, | і не натискай злиденного при брамі.

23 Господь бо боронитиме їхні справи | і забере життя в тих, що їх ограбують.

24 З гнівливим не дружися, | з гарячим не заводься,

25 щоб не навчився й сам стежок їхніх, | щоб не поклав петлю на свою душу.

26 Не будь як ті, що зобов’язуються, | що за довги ручаться;

27 як не матимеш чим заплатити, | чому б він мав твою постіль брати від тебе?

28 Не пересувай межі древньої, | що твої батьки провели.

29 Чи ти бачив спритного у своїй роботі? | Такий стоятиме перед царями, | він не буде на послугах у темних.

23, 1 Коли сядеш їсти з вельможею, | добре вважай на те, хто перед тобою,

2 і поклади собі ножа на горло, | коли ти надто ласий.

3 На ласощі його не надься: | то оманлива страва.

4 В багатство не силкуйся вбиватись; | покинь думати про нього.

5 Подивишся на нього, а його вже немає, | бо воно майструє собі крила, мов орел, який лине в небо.

6 Не їж хліба із скнарою, | на його ласощі не надься,

7 бо він буде мов той, хто рахує в своїм серці: | «їж, пий!» – він тобі скаже, | та його серце не з тобою.

8 Шматок, що з’їв, ти повернеш, | і слова твої солодкі втратиш.

9 Не говори до вух дурному, | бо він зневажить мудрість слів твоїх.

10 Не пересувай межі древньої, | і не вдирайся в поля сирітські,

11 бо їх заступник сильний; | він захистить їхнє діло супроти тебе.

12 Прихили твоє серце до навчання, | і твої вуха до слів науки.

13 Не щади для хлопця картання: | не умре бо, як битимеш його різкою.

14 Ти битимеш його різкою | – і врятуєш його душу від Шеолу.

15 Мій сину! Як серце твоє мудре, | то й моє серце теж буде радіти,

16 і моє нутро буде веселитись, | коли уста твої казатимуть праві речі.

17 Нехай твоє серце грішникам не заздрить, | але будь у Господнім страсі повсякденно,

18 бо будучина існує напевне, | і твоя надія не буде марна.

19 Слухай, сину мій, і будь мудрий, | справляй серце твоє на путь (праву).

20 Не бувай з тими, що впиваються вином, | ані між тими, що обжираються м’ясом,

21 бо п’яниці й ненажери зубожіють, | а довге спання їх вбирає у лахи.

22 Слухай батька, що породив тебе; | не зневажай матері, коли вона старенька.

23 Придбай правду й не продавай її, | – мудрість, навчання й розум.

24 Праведного батько веселитиметься вельми, | і хто мудрого породив, буде ним радіти.

25 Нехай радіють батько твій і мати; | нехай веселиться та, що тебе породила.

26 Дай мені, сину, твоє серце, | і твої очі нехай доріг моїх пильнують,

27 бо блудниця – то глибока яма, | вузька криниця – чужинка.

28 Неначе харцизяка, вона засідає | і між людьми зрадників множить.

29 У кого: «Ой» – у кого: «Ой, леле»? | У кого сварка, у кого скарги? | У кого рани без причини? | У кого очі червоні?

30 У тих, що при вині засиджуються довго; | у тих, що ходять смакувати вино пахуче.

31 Не приглядайся до вина, яке воно червоне, | як гарно світиться у кубку, | як лагідненько ллється.

32 Потім воно вкусить, як гадина, | утне, немов зміюка.

33 Тобі ввижатимуться дивні речі, | серце твоє буде дурниці говорити;

34 і будеш немов той, що дрімає серед моря, | або як той, що вгорі лежить на щоглі.

35 «Били мене, та мене не боліло, | товкли мене, та не знав я нічого. | Коли ж я прокинусь? | Я буду знов того шукати!»

24, 1 Злим людям не завидуй, | ані бажай їх товариства,

2 бо серце їх міркує про насильство; | їхні уста говорять лише лихо.

3 Дім мудрістю будують | і розумом його скріплюють;

4 знанням сповнюються комори; | всяким дорогим і красним майном.

5 Мудрий чоловік потужний; | муж знання збільшує силу,

6 бо ти розумним міркуванням твою війну вестимеш; | і в багатьох дорадниках – перемога.

7 Для дурня мудрість недосяжна, як коралі: | уст своїх при брамі він не відчинить.

8 Хто намислив зло чинити, | того назвуть провідником лукавства.

9 Дурного думка – гріх; | глузливий – для людей осоружний.

10 Як ти в біді піддався, | то мала сила в тебе.

11 Рятуй тих, що на смерть тягнені, | і від засуджених на страту не відступай.

12 Якщо ти скажеш: «Таж я про це не знав!» | – то хіба той, хто серця важить, не розуміє того, | і той, хто наглядає за тобою, цього не знає? | Хіба він кожному не відплатить за його вчинками?

13 Їж мед мій сину, бо то річ добра, | і крижка меду тобі на смак солодка.

14 Знай же ж, що мудрість для душі твоєї. | Як ти її знайшов – маєш майбутнє, | і надія твоя не пропаде.

15 Не зазіхай на праведника хату | і не пустош місця його спочинку.

16 Бо праведний сім раз упаде й знову встане, | а безбожник спіткнеться в нещасті.

17 Як упаде твій ворог, не веселися; | як він спіткнеться, не тішся серцем,

18 а то Господь побачить і буде йому не довподоби, | і відверне гнів свій від нього.

19 Не гнівайся на лиходіїв;| злим не завидуй,

20 бо для лихого немає майбуття, | світильник злих погасне.

21 Мій сину, Господа й царя страхайся; | з бунтівниками не приставай,

22 бо вмить прийде їхня погибель, | і знищення, що йде від обох, хто передбачить?

23 Це теж від мудрих: | вважати на особу на суді – не годиться.

24 Хто злому каже: «Ти праведний», | того народ клястиме, люди зненавидять.

25 А тим, що судять справедливо, буде добре, | й на них зійде благословення.

26 Той в уста цілує, | хто щирим словом відповідає.

27 Упорай діла твої зовнішні, | і підготуй своє поле, | а вже потім будуй собі хату!

28 Не свідчи на ближнього безпідставно | і не обманюй своїми устами.

29 Не кажи: «Як він мені вчинив, так я йому вчиню; | відплачу кожному за його вчинками!»

30 Ішов я попри поле ледачого, |; попри виноградник недоумка;

31 дивлюсь – кропивою позаростало, | і будяками зверху вкрилось, | камінна огорожа його розвалилась!

32 Поглянув я та й узяв собі до серця, | позирнув і взяв ось таку науку:

33 «Ще трохи сну, трохи дрімання; | трохи згорнути руки, щоб спочити, –

34 і твої злидні прийдуть наскоком, | нужда твоя – мов чоловік оружний».

25, 1 Це теж приповідки Соломона, | що їх були переписали мужі Єзекії, царя Юдеї.

2 Слава Божа в таїнстві слова, | а царів слава – досліджувати слово.

3 Як неба висота, і як землі глибина, | так серце в царів недослідне.

4 Відділи жужель від срібла, | і ливар з нього зробить посуд.

5 Усунь лихого з-перед царя, | і справедливістю престол його зміцніє.

6 Перед царем не величайся | і на місці для вельмож не зупиняйся.

7 Бо ліпше, коли тобі кажуть: «Вийди сюди», | ніж як тебе понизять перед князем, | що його бачили твої очі.

8 Судитись не хапайся, | бо що будеш наприкінці чинити, | коли твій ближній тебе засоромить?

9 Залагодь твою сварку з ближнім, | і тайни другого не зраджуй,

10 щоб, як почує хтось, не насміявся з тебе, | – і твоя слава не відступить від тебе.

11 Золоті яблучка в оправі срібній, | – слово сказане до речі.

12 Як кульчик золотий та щирозлотна прикраса, | – так мудрий докоритель для уважного вуха.

13 Що в жнива сніжна прохолода | те вірний посланець тому, хто його посилає: | приносить бо відраду душі свого пана.

14 Як хмари й вітер без дощу, | отак і чоловік, що хвалиться лжедарами.

15 Довготерплячістю можна правителя переконати; | м’який язик ломить і тверду кістку.

16 Знайшов ти мед, їж, скільки потребуєш, | та гляди, щоб з переситу не довелося його вертати.

17 Багато не вчащай до дому друга твого, | а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить.

18 Що довбня, меч та стріла гостра, | – те чоловік, який на ближнього ложно свідчить.

19 Що спорохнілий зуб і нога вивихнута, | те саме надія на зрадливого в день нещастя.

20 Як той, хто скидає одіж холодного дня, | і як оцет на салітру, – такий той, | хто співає пісні зажуреному серцю.

21 Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом, | як хоче пити, подай води напитись,

22 бо ти збереш на його голову вугілля гаряче, | і Господь заплатить тобі.

23 Північний вітер дощ наганяє, | язик потайний – лице сердите.

24 Ліпше сидіти в кутку на покрівлі, | ніж із жінкою сварливою в спільній хаті.

25 Як вода холодна людині в спразі, | так добра вістка з далекої країни.

26 Як скаламучена криниця, джерело зіпсуте, | так праведник, що піддається злому.

27 Воно не добре багато їсти меду, | і неславно людям досліджувати власну славу.

28 Що місто збурене й без мурів, | те людина, що не панує над собою.

26, 1 Як літом сніг, а в жнива дощ, | так і дурному почесть не личить.

2 Як пурхне горобець, як ластівка полине, | так незаслужене прокляття пройде.

3 Що батіг на кінську спину, уздечка на осла, | те на дурного ломака.

4 Не відповідай дурному за його глупотою, | щоб і сам ти не став схожий на нього.

5 Відповідай дурному за його глупотою, | щоб він у власних очах не був мудрим.

6 Той підтинає собі ноги, п’є гіркоту, | хто посилає вісті через дурня.

7 Як ноги в кульгавого теліпаються, | так і приповідка в губах дурня.

8 Що камінь прив’язувати до пращі, | те саме – дурневі віддавати шану.

9 Що в руці п’яного тернова гілка, | те приповідка в устах дурнів.

10 Як той лучник, що ранить усіх перехожих, | так і той, хто послуговується дурнем.

11 Як пес повертається до своєї блювотини, | так дурень повторює свою дурноту.

12 Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає? | На дурня більш надії, ніж на нього.

13 Лінивий каже: «Лев на дорозі! | Лев на майдані!»

14 Двері обертаються на завісах, | а лінивий – на своїм ліжку.

15 Лінивий занурює руку в миску, | та трудно йому донести її до рота.

16 Лінивий вважає себе за мудрішого, | ніж семеро, що в лад відповідають.

17 Той ловить пса за вуха, | хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших.

18 Як божевільний, що жбурляє | вогнем і стрілами, і смертю,

19 так чоловік, що обманює ближнього | і каже: «Чи ж я не жартую?»

20 Як нема дров, вогонь погасне; | як не буде донощика, утихне сварка.

21 Як вугілля на жар, а дрова на вогонь, | так і сварливий на те, щоб роздмухувати сварку.

22 Слова донощика, як ласощі солодкі, | що доходять до самісінького нутра.

23 Що жужелиця з срібла на глинянім посуді, | те саме облесливі уста й зле серце.

24 Устами вдає, хто ненавидить, | а в осерді кує зраду;

25 не вір йому, як він ласкавенько говорить, | бо сім гидот у нього в серці.

26 Хоч як його ненависть приховується хитро, | та злоба його відкриється серед громади.

27 Хто риє яму, сам упаде до неї; | хто котить камінь угору, до того він повернеться.

28 Язик брехливий ненавидить правду; | лестиві уста призводять до погибелі.

27, 1 Не хвалися завтрішнім днем, | бо не знаєш, що день може вродити.

2 Нехай вихвалює тебе інший, а не власні уста, | чужий хто-небудь, – а не твої губи.

3 Важке каміння, тяжкий пісок, | – та гнів дурного обидвоє переважить.

4 Жорстока – лютість, гнів – бурхливий, | та проти заздрощів хто встоїться?

5 Ліпше відвертий докір, | ніж любов прихована.

6 Рани від люблячого – щирі, | а поцілунки ворога – зрадливі.

7 Хто ситий, топче й крижку меду; | голодному й гірке – солодке.

8 Як пташка, що гніздо кидає, | так чоловік, що батьківщину кинув.

9 Олія й пахощі веселять серце, | так само й друг солодкий, що з серця раду вділяє.

10 Не покидай ні свого, ні батьківського друга, | ані не входь у дім брата твого в день твого нещастя. | Ліпший сусід близький, аніж брат далекий.

11 Мій сину, будь розумний і радуй моє серце, | щоб я знав відповісти тому, хто мене ображає.

12 Обачний бачить лихо й ховається, | а легковажні йдуть далі – й зазнають кари.

13 Візьми з нього одежу, бо він за другого ручився; | замість чужих візьми з нього заставу.

14 Хто ближнього благословляє з ранку на ввесь голос, | про того думають, що він його проклинає.

15 Постійне капання в дощову погоду | і сварлива жінка – одне на одного схожі.

16 Хто хоче її вгамувати, той хоче вгамувати вітер, | або набрати олії в руку.

17 Залізо гострить залізо, | а чоловік обточується в товаристві з другим.

18 Хто дбає про смоковницю, той їстиме плід з неї, | хто ходить коло свого пана, той у славі буде.

19 Як у воді обличчя обличчю відповідає, | так серце людини людині.

20 Шеол і Аваддон ніколи не насичуються, | так само ненаситні очі людські.

21 Що горно на срібло й на золото горнило, | те на людину уста, які її хвалять.

22 Товчи дурного товкачем, мов зерно в ступі, | – його дурнота від нього не відступить.

23 Наглядай пильно, як воно з отарою твоєю, | і добре дбай про твої стада,

24 багатство бо не вічне; | чи ж багатство з роду до роду переходить?

25 Як сіно скошене й пробивається отава, | і на горах траву збирають,

26 ягнята будуть тобі на одежу, | козли – ціна на поле,

27 буде доволі молока козячого – тобі на їжу, | твоїй сім’ї на їжу та твоїм слугиням на прожиток.

28, 1 Лихий утікає, як ніхто за ним і не женеться; | а праведник, немов той лев упевнений.

2 Через провину краю багато князів у ньому; але, з людиною розумною й досвідченою, встановлений лад буде тривати довго.

3 Убогий чоловік, що бідних утискає, це зливний дощ, що хліб змиває.

4 Ті, що закон кидають, – безбожних вихваляють, | а ті, що бережуть закон, – обурюються проти них.

5 Ледачі люди не розуміють правди; | ті ж, що шукають Господа, все розуміють.

6 Ліпший убогий, що по правді ходить, | ніж той, хто на кривій дорозі, хоч і багатий.

7 Розумний син закони зберігає; | хто ж дружить з гультяями, той соромить батька.

8 Хто збільшує маєтки лихвою, | той збирає їх для милосердного до вбогих.

9 Хто відхиляє вухо, щоб не слухати закону, | того й молитва осоружна.

10 Хто зводить праведних на лиху стежку, | сам упаде в свою ж власну яму, а невинним буде добре.

11 Багатий чоловік вважає себе мудрим, | але вбогий-розумний викриє його.

12 Як праведні перемагають – велика радість, | а як лихі запанують – ховається кожен.

13 Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі; | а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки.

14 Щасливий той, хто завжди богобоязний, | хто ж серцем запеклий, того спіткає лихо.

15 Як лев рикаючий і як ведмідь голодний, | так лихий пан над народом бідним.

16 Князь-недоумок множить утиски; | та хто захланність ненавидить, – того дні продовжаться.

17 Людина, на якій затяжить кров пролита, | втікатиме аж до могили, – ніхто її не здержить.

18 Хто живе чесно, той спасеться; | а хто дорогами кривими ходить, той впаде в яму.

19 Хто обробляє свою землю, той буде мати хліб донаситу; | хто ж за пустим женеться, той злиднів матиме по горло.

20 На вірного посипляться благословення; | хто ж хоче швидко збагатитись, не уникне кари.

21 Не годиться вважати на особи, | бо за шмат хліба – людина від правди відступає.

22 Жадібний біжить навздогін за багатством; | йому й не в догад, що його наздоженуть злидні.

23 Хто другого картає, здобуде з часом | більше ласки, ніж той, що пеститься язиком.

24 Хто обдирає батька й матір та каже: «Це не гріх!» | – той товариш розбишаки.

25 Завидливий здіймає сварку, | а хто надіється на Господа, той житиме щасливо.

26 Хто покладається на власний розум, той дурень; | хто ж ходить мудро, той спасеться.

27 Хто бідному дає, той злиднів не зазнає; | хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу.

28 Усі ховаються, коли лихі панують; | а як вони зникають, праведників більшає.

29, 1 Хто від картання стає тугошиїм, | того розіб’ють умить, і то невигойно.

2 Як праведних багато – народ радіє, | а як лихі панують – народ стогне.

3 Хто любить мудрість, той веселить батька свого, | а хто вчащає до блудниць, своє майно марнує.

4 Цар правотою скріплює країну, | а ласий на податки її руйнує.

5 Хто лестить ближньому своєму, | той сіть стелить йому під ноги.

6 В переступі лихого чоловіка – пастка; | а праведний співає й радується.

7 Праведний знає справу бідних, | а розбещений не має зрозуміння.

8 Глузливі піднімають догори дном ціле місто, | а мудрі гнів утихомирюють.

9 Коли мудрий посперечається з дурнем, | то сердиться він, чи сміється – немає спокою.

10 Невинного не люблять душогубці, | а праведні про його душу дбають.

11 Дурний усю свою досаду виливає, | а мудрий здержує її в собі.

12 Як князь вислухає слова брехливі, | усі його слуги ледачі.

13 Бідний і здирці зустрічаються; | та Господь освічує очі цього, і тих.

14 Як цар судить по правді бідних, | престол його назавжди утвердиться.

15 Різка й докір надають мудрости, | дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір.

16 Як множаться безбожні, множаться злочини, | та праведні побачать їх погибель.

17 Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, | він дасть потіху твоєму серцю.

18 Коли нема видіння, народ розпускається; | щасливий, хто додержує закону.

19 Словами раба не поправити: | навіть коли розуміє, не послухає.

20 Чи бачив ти чоловіка, прудкого до розмови? | На дурня більш надії, ніж на нього.

21 Як слугу змалку в розкошах тримати, | він наостанку стане невдячний.

22 Гнівливий чоловік здіймає сварку, | і гарячий – множить провини.

23 Гординя чоловіка його принизить, | а покірний духом досягне чести.

24 Хто з злодієм паює, ненавидить власну душу: | він чує закляття, усе ж таки не повідомляє.

25 Хто людей боїться, той у сильце попаде; | а хто на Господа вповає, той безпечен.

26 Багато тих, що шукають ласки князя; | та право кожного від Господа походить.

27 Гидота праведним – муж нечестивий; | хто ж ходить правою дорогою – гидота злому.

30, 1 Слова Агура, сина Яке, з Масси; | вирок чоловіка до Ітієла, | до Ітісла і до Ухала:

2 Справді я найдурніший з людей | і розуму людського нема в мене.

3 Я мудрости не навчився | і знання святих я не маю.

4 Хто вийшов на небо й спустився звідтіль? | Хто зібрав вітер у своїх жменях? | Хто замкнув воду в свою одежу? | Хто всі кінці землі поставив? | Яке йому ім’я? І яке ім’я його сина, | якщо ти знаєш?

5 Кожне слово Боже випробуване; | він – щит для тих, що в нього захисту шукають.

6 До слів його не додавай нічого, | а то він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме.

7 Двох речей прошу я в тебе; не відмов мені їх, доки не умру я:

8 неправду та брехливе слово віддали від мене; | не давай мені ані злиднів, ані багатства, | подай мені лиш достатнього хліба,

9 щоб я, наситившись, тебе не зрікся, | та не сказав: «Хто Господь?» | – або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імени Бога мого.

10 Не обмовляй раба перед паном, | а то він проклене тебе, і ти будеш винним

11 Є виродки, що проклинають батька свого | і не благословлять матері своєї;

12 є виродки, що себе чистими вважають, | хоч і не вмиті від бруду свого;

13 є виродки, що вгору очі задирають, | свої повіки підводять;

14 є виродки, що в них, неначе мечі – зуби, | немов ті ножі – ікли, | щоб пожирати бідних на землі, | з-між людей убогих.

15 П’явка дві дочки має: «Давай! Давай!» | Три речі ненаситні, | ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: «Досить».

16 Шеол, неплідная утроба, | земля води несита, | та вогонь, який не каже: «Досить!»

17 Око, що глузує з батька | й що неньці не кориться, | – око те виклюють ворони в долині | і пожеруть орлята.

18 Троє речей для мене надто дивовижні, | ба й чотирьох не розумію:

19 дороги орла на небі, | дороги гадини на скелі, | дороги корабля посеред моря | і дороги чоловіка до дівчини.

20 Такий звичай у жінки-перелюбки: | їсть, обтирає рот свій | і каже: «Я нічого злого не зробила!»

21 Від трьох речей земля трясеться, | ба й чотирьох знести не може:

22 раба, що зацарює; | безумного, коли наїсться до наситу;

23 нелюбої, що вийде заміж, | і слугині, що успадкує по господині.

24 Чотири є їх на землі маленьких, | але вони мудріші понад мудрих:

25 мурашки, люд несильний, | а літом наготовлюють собі запаси;

26 борсуки – народ слабенький, | а на скелях свої оселі мають;

27 сарана царя не має, | а вся вона шерегами виходить;

28 павук, що ти руками можеш узяти, | та він в палатах у царя буває.

29 Троє є їх, що мають ходу гарну, | ба й четверо, що гарно ходять:

30 лев, найсильніший між звірями, | ні перед чим не уступає;

31 півень, що між курами похожає; | козел та цар, що перед народом виступає.

32 Якщо ти здуру загнавсь у гніві, | а потім обміркував, то затули рота рукою.

33 Бо коли збити молоко, виходить масло; | і коли натиснути носа, кров виступає; | так, коли тиснути гнів, виникає сварка.

31, 1 Слова царя Лемуела, царя Масси, | що їх навчила його мати:

2 Що, сину мій? Що, сину мого лона? | Що, сину моїх обітниць?

3 Не віддавай жінкам твоєї сили, | ні твого серця тим, що царів гублять.

4 То не царям, о Лемуеле, | не царям вино пити, | ані князям бажати п’янких напоїв!

5 Щоб вони, напившись, знову не забули, | та не покривили суду всіх, що пригноблені.

6 Дайте п’янких напоїв тому, що погибає, | і вина тим, яким на серці гірко;

7 нехай п’є й забуде свої злидні, | і нехай більше не згадує про своє горе.

8 Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель.

9 Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи.

10 Жінку цнотливу – хто її знайде? | Ціна її вища над перлини!

11 Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку.

12 Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї.

13 Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками.

14 Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить.

15 Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням.

16 До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить.

17 Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи.

18 Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне.

19 Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено.

20 Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку.

21 Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім’я одягнена подвійно.

22 Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра – її одежа.

23 Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю.

24 Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє.

25 Сила й гідність – її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня.

26 Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї.

27 Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши.

28 Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє.

29 Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх.

30 Краса – річ оманлива, врода – марна; | жінка, що Господа боїться, – така хвали достойна!

31 Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.

Текст — Біблія у перекладі о. Івана Хоменка (ugcc.ua). Порядок читань — за календарем УГКЦ.

Найближчі свята

Джерело: Церковний календар УГКЦ, Патріарша літургійна комісія (ugcc.ua). Пости пораховано за новим календарем УГКЦ.